Поради психолога

           Адаптація дитини до дитячого садочка. 

                       10 порад психолога

 

У всіх батьків рано чи пізно настає період, коли їхня дитинка підросла і має йти до дитячого садочка. Це хвилюючий момент як для батьків, так і для дітей. Початок відвідин дитиною дошкільного навчального закладу є новим етапом у її житті та періодом адаптації, тому краще підготуватися заздалегідь, бо часом адаптація до умов садочка минає дуже болісно.

 Адаптаційний період – серйозне випробування для малюків 2-3 років життя. Спричинені адаптацією стресові реакції надовго порушують емоційний стан малюка. Тетяна Широка, практичний психолог Снігурівського ДНЗ № 7, що на Миколаївщині зазначає: “У малюка відбувається серйозна перебудова всіх стосунків з навколишніми людьми, перебудова звичних форм життя. Ця різка зміна умов може супроводжуватися важкими переживаннями, зниженням мовної та ігрової активності й часто позначається на здоров’ї дитини”.

 Рекомендації батькам до адаптації дитини до умов дитячого садка:

 Готуйте дитину до спілкування з іншими дітьми й дорослими: відвідуйте з малюком  дитячі парки та майданчики,  привчайте до гри в пісочницях.

•  Ходіть із малюком на свята, на дні народження друзів, спостерігайте, як він поводиться: соромиться, усамітнюється, конфліктує, б’ється чи легко знаходить спільну мову, контактує з однолітками, тягнеться до спілкування, розкутий.
•  Дізнайтеся, який розпорядок дня у групі, і наблизьте режим дитини вдома до розпорядку дня в групі.
• Розкажіть дитинці, що позитивного є в дитячому садку (нові товариші, багато іграшок тощо). Важливо, щоб малюк не боявся, — тоді йому легше звикати. У жодному випадку не погрожуйте дитячим садком як покаранням за дитячі огріхи, а також за його неслухняність.
• Дізнайтеся, можливо, в цей садок ходять діти ваших сусідів або знайомих. Адаптація пройде легше, якщо в групі дитини є знайомі ровесники, з якими вона раніше гралася вдома або надворі.
•  Відвідайте дитячий садок у той час, коли діти на прогулянці, познайомте свого малюка з вихователькою та дітьми.
•  Готуйте вашу дитину до тимчасової розлуки з вами, дайте їй зрозуміти, що це неминуче тільки тому, що вона вже велика. Налаштуйте її на позитив.
• Кажіть малюку, що це дуже добре, що він доріс до дитсадка і став таким великим.
•  Не віддавайте дитину в ДНЗ у розпал кризи трьох років.
•   Не обговорюйте при дитині проблем, пов’язаних із дитячим садком.

 Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка:

•  Удома дитина почала нудьгувати, не може знайти собі заняття. Можливо, дитині час відкривати щось нове, цікаве, незнайоме.
• На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт. Він не просто забирає іграшку в свого «колеги», а «залагоджує» конфлікт словами: «Це моє!».
• Маля здатне кілька годин на день перебувати без мами.
•  Дитина може розбірливо сказати про свої потреби.

 Малюк уже доволі спритний, уміє самостійно їсти й пережовувати, миє руки й умивається, одягає і скидає з себе основні предмети одягу

                                             Аби дитина не плакала

                                           

Дитина плакатиме! Це найбільший страх для батьків. Як реагувати на поведінку

плаксіїв та полегшити розставання з дитиною, коли залишаєте її у садочку?

Реагуйте спокійно і впевнено. Навіть якщо у цей момент ваше серце

крається — зберігайте спокій та не показуйте дитині власних хвилювань.

Не говоріть голосніше, ніж дитина, та не пояснюйте їй щоразу — «Мама

повернеться за дві години/п’ять хвилин». Не вживайте слів на кшталт «за-

раз», «сьогодні» тощо. Малюки не орієнтуються у часі, тому говоріть кон-

кретно: «Я прийду за тобою ще до обіду», «Я заберу тебе з прогулянки».

Так дитина зможе зрозуміти вас.

Не робіть прощання тривалим — не обіймайте чи не вмовляйте дитину

довго, коли вона сильно плаче. Пам’ятайте, що довше прощання, то гірше

дитина звикає до того, що Ви маєте йти.

Вигадайте ритуал прощання — два поцілунки у щічки, два рукостискан-

ня, плескання у долоні. Все залежить від фантазії — Вашої та дитини. Риту-

ал прощання має бути швидким з дотиками, обіймами тощо.

Дотримуйтесь алгоритму дій:

––прийдіть до садочка;

––перевдягніть дитину;

––виконайте ритуал прощання;

––предайте дитину вихователеві;

––ідіть.

Виконуйте обіцяне: «Я пообіцяла (-в), і прийшла (-в)» та наголошуйте на

цьому, коли забираєте дитину із садочка.

Запитуйте у дитини, як минув її день у садочку. Якщо вона не

відповідає — не наполягайте, адже спершу ця тема може бути ненависною

для дитини. Коли малюк чимось зацікавиться в садочку, він сам залюбки

усе розповідатиме вам.

Закріплюйте у дитини думку про те, що вона вже доросла, і садок для

неї — як винагорода. Поясніть дитині, що у садочку весело й там вона

знайде багато друзів. Тож їй сподобається ходити в садочок.

Усі поради мають рекомендаційний характер. Ви як батьки ліпше знаєте власну

дитину, тож саме Ви знаєте, що насправді полегшить її адаптацію до дитячого садка.

А якщо маєте страхи чи сумніви — порадьтеся з працівниками дитячого садка. Ми

радо допоможемо!

                 Допоможіть дитині адаптуватися

Почніть приводити дитину до дитячого садка за два-три місяці до того,

як мама вийде на роботу.

Приводьте дитину на півтори-дві години у перші дні, бажано у час між

сніданком і обідом, та не залишайте на сон і прийом їжі, адже сон і їжа —

найбільш стресогенні ситуації для малюка.

Побудьте у групі разом з дитиною, якщо вона просить про це, або їй

складно залишитися самій у садочку. Саме ви можете познайомити ди-

тину з новою обстановкою й прищепити симпатію та довіру до вихова-

теля.

Включіть до раціону дитини вітаміни, свіжі овочі та фрукти. Адже че-

рез нервове напруження у період адаптації дитина ослаблена і значною

мірою схильна до захворювань.

Вдягайте дитину на прогулянку ретельно, аби вона не спітніла і не за-

мерзла. Обирайте одяг, який не заважатиме її рухам.

Дозволяйте дитині брати з собою до дитячого садка улюблену іграшку,

з нею малюку буде спокійніше.

Цікавтеся поведінкою дитини у групі. Радьтеся з вихователями, прак-

тичним психологом, медичною сестрою, аби оминути ті чи ті проблеми.

Не обговорюйте у присутності дитини проблеми, які пов’язані з дитя-

чим садком та хвилюють вас.

Пам’ятайте, період адаптації — стрес для дитини, тому приймайте її та-

кою, якою вона є, проявляйте якомога більше любові, терпіння, ласки та уваги.

Адаптація до дитсадка: як перестати тривожитися за дитину

Зазвичай діти йдуть у садочок не за власною ініціативою, а за потребою батьків. Чи то мама виходить на роботу, чи то втомилась бути з дитиною нон-стоп, чи то в родині з’явився молодший брат або сестричка. В будь-якому разі, якою б не була причина, вона – цілком вагома, але навряд залежить від бажання дитини.

Отже логічно, що батьки тривожитимуться за дитину, бо це новий незвіданий етап, звичне життя родини змінюється, дитина переживає стрес від адаптації. Але й батьки адаптуються і так само стресують. І було б набагато краще, якби знизити тривожність батьків до нуля, аби вони мали змогу вселити дитині впевненість, що садочок – нова безпечна і цікава реальність.

Як це зробити? Психологиня Анна Бикова радить обдумати всі-всі моменти і питання стосовно дитсадочка ще до моменту адаптації. Ось список варіантів, що може статися в садочку з дитиною:

1. Залишиться голодною, бо не сподобається їжа.

Нічого страшного. Навіть,якщо основна їжа не сподобається, дитина підкріпиться хлібом, а вдома ввечері з’їсть більше. І взагалі дитина не стане морити себе голодом.

2. Запісяється, обкакається і буде ходити в брудних штанях.

Якщо і буде, то не довше, ніж вдома до виявлення. Є запасний одяг, тож переодягнуть. Обов’язково переодягнуть, бо дитина в брудних штанах розповсюджує специфічний запах по групі. Ніхто – ні вихователь, ні няня цього не допустить.

3. Впаде, заб’ється.

Можливо. Але від цього ніхто не застрахований навіть вдома. Більше того, персонал садочка навчений першій домедичній допомозі і завжди зможе з вами зв’язатися, якщо це буде потрібно.

 

4. Інші діти можуть образити.

Можуть. Але це досвід. Школа спілкування, так би мовити. Якщо такого досвіду не буде в садочку, то він наздожене в школі чи у дворі.

5. Вихователь може образити.

Батьки налякані інформацією в медіа щодо звірячого ставлення персоналу дитсадків до дітей. Можливо, таке дійсно мало місце в деяких дитсадках. Але в більшості дитсадків з дітьми працюють нормальні вихователі, які люблять дітей та свою роботу. Більше того, батьки заздалегідь обирають для власної дитини дитячий садок, а отже знайомляться з вихователями і нянями.

Емоційний розвиток дошкільника Проблема сучасності в тому, що багато дітей мають проблеми в емоційному розвитку, а саме - не вміють відгукуватися на почуття і стану інших, неадекватно реагують на багато речей. Сьогодні кращими друзями в дитини є телевізор і комп'ютер, смартфон і планшет, а найулюбленіші заняття - перегляд мультфільмів і комп'ютерні ігри. В результаті подібного способу життя діти менше спілкуються і з дорослими, і з однолітками; дошкільнята уважні і нечутливі до оточуючих, не вміють контролювати і доречно проявляти емоції. А адже спілкування значно збагачує життя, роблячи її яскравою, наповненою емоціями і враженнями Про дитячу злість Більшість дітей не знають, як правильно висловити злість. Внутрішній конфлікт, пов'язаний з почуттям злості, виникає через те, що злість вважають поганим почуттям, якого потрібно соромитися. Якщо розвінчати цей міф, стає набагато простіше впоратися зі злістю, тому що в такому випадку її варто не пригнічувати, а приймати й направляти в конструктивне русло. Емоційно чутливі діти: особливості виховання Батьки знають, що дисципліна надзвичайно важлива для виховання здорових дітей. Але як учити бути дисциплінованою дитину, котра сприймає навколишню дійсність набагато гостріше, ніж решта? В емоційній чутливості дитини немає нічого поганого. Крім того, чутливі діти надзвичайно добрі та співчутливі. Але у вихованні чутливої дитини можуть виникнути певні труднощі. Чутливі діти частіше відчувають емоційне перевантаження. Вони нерідко плачуть, схвильовані тим, щоб не потрапити в неприємну ситуацію, часто невпевнені в собі. Емоційно чутлива дитина часто реагує на дрібниці, миттєво засмучується через них. У місцях великого скупчення людей (наприклад, магазині або на гамірній вулиці) чутлива дитина зазвичай тримається за мамину руку й не відходить від мами ні на крок. Якщо до вас додому приходять гості, дитина може розплакатися, побачивши багато незнайомих людей. Така поведінка дитини викликає в батьків розгублення – вони просто не розуміють, чим вона викликана. Деякі чутливі діти не просто емоційно чутливі, а й гостро сприймають фізичні об'єкти. Гучні звуки або яскраві кольори можуть бути для них дискомфортними. Чутливі діти можуть боятися великих скупчень людей і остерігатися будь-яких змін. Багато людей сприймає емоційно чутливих дітей як просто сором’язливих, однак, справа не тільки в цьому. Такі діти набагато глибше переживають почуття, ніж інші. Це означає, що вони можуть бути надмірно збудженими, дуже сердитися й лякатися. Тому вони не наважуються пробувати щось нове та щосили намагаються уникати емоційних розладів. Їм важко налагоджувати взаємини з однолітками, тому що їх часто сприймають як «хлопчика, який постійно плаче» або «дівчинку, яка впадає в істерики». Хоча сувора дисципліна може допомогти дітям змінити їх поведінку, для емоційно чутливих дітей покарання приховуватимуть більше шкоди, ніж користі. Тому батькам важливо знайти відповідний спосіб виховання такої дитини, щоб вона виросла здоровою й успішною. Чутливим дітям буває надзвичайно складно справлятися зі своїми емоціями, однак батьки, дотримуючись певних рекомендацій, можуть допомогти дитині в цьому. Батькам потрібне велике терпіння, адже емоційно чутливі діти часто примхливі й легко збуджуються. Розгляньмо декілька рекомендацій, як поводитися з емоційно збудливою дитиною: 1. Прийміть емоційну чутливість дитини. Не намагайтеся змінити природу дитини і враховуйте її темперамент. Знайдіть у темпераменті дитини сильні сторони. 2. Давайте дитині достатньо часу, щоб заспокоїтися та опанувати свої почуття. Дитину може гнітити велике скупчення людей, і тому в певних випадках вона потребуватиме деякого часу, щоб розслабитися і повернутися в нормальний емоційний стан. Не змушуйте дитину брати участь у групових іграх і заняттях, якщо їй це не подобається. Запропонуйте дитині зайнятися чимось, що її заспокоює: почитати книгу, помалювати або послухати спокійну музику. 3. Встановлюйте для дитини певні обмеження. Якщо ви будете цілковито приймати поведінку дитини, вона не захоче нічого в ній міняти. Навчайте дитину відповідальності за свою поведінку, встановлюючи для неї обмеження, учіть її взаємодіяти з реальним світом. 4. Хваліть зусилля своєї дитини. Емоційно чутливі діти можуть бути сором'язливими та невпевненими в собі. Тому хваліть дитину щораз, коли їй удається дати раду своїм емоціям. Дайте дитині зрозуміти: ви цінуєте її зусилля і вони гідні похвали. Ваша похвала мотивує дитину добре поводитися надалі й підвищить її упевненість у собі. 5. Дайте дитині почуття безпеки і мотивуйте її. Для цього дитину можна винагороджувати за досягнення в навчанні, спорті або будь-якій іншій сфері. Це підвищує її настрій і викликає позитивні емоції. 6. Розвивайте в дитини навички вирішення проблем. Це буде для неї надзвичайно корисним у майбутньому. Життєві проблеми викликають у чутливих дітей сильні негативні емоції, тому їх слід навчити ефективно вирішувати поточні питання. 7. Розвивайте в дитини навички спілкування. Емоційно чутливі діти часто відчувають проблеми зі спілкуванням і не вміють висловлювати свої почуття. Тому батькам потрібно навчити дитину виражати емоції й висловлювати свою думку. 8. Прищеплюйте дитині відповідальність за її рішення. Емоційно чутливі діти бувають надмірно залежними від батьків. Однак дитину потрібно навчити брати відповідальність за її рішення. Це дуже важливо для того, щоб дитина стала самостійною і впевненою. ІГРИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ Лагідні дотики. Підберіть 6-7 дрібних предметів різної фактури: шматочок хутра, пензлик, скляний флакон, намисто, вату і т. д. Усе це викладіть на стіл. Запропонуйте дитині оголити руку по лікоть, а потім поясніть, що по руці ходитиме “звірятко” і торкатися лагідними лапками. Потрібно із закритими очима вгадати, яке “звірятко” торкалось до руки, тобто відгадати предмет. Дотики мають бути погладжувальними, приємними. Юний археолог. Опустіть кисть руки в таз з кінетичним або звичайним піском (можна взяти будь-яку крупу) і засипте її. Дитині треба обережно “відкопати” руку – тобто проводити археологічні розкопки. При цьому не можна доторкатися до кисті руки. Як тільки дитина торкнеться вашої долоні, вона тут же міняється з вами місцями. Заспокой мишку. Дайте дитині в долоньки пухнасту, м’яку, тендітну іграшку у формі мишки (чи іншого звірятка). Потім повідомте їй: “Ось потрапила до тебе в руки маленька мишка, вона така ніжна і беззахисна. Вона так боїться шуліки! Потримай її, поговори з нею, заспокой її”. Нехай дитина потримає в руках іграшку, погладить її, поговорить з нею, скаже їй добрі слова, заспокоїть. В процесі гри вона і сама заспокоїться. Змотай клубочок. Запропонуйте дитині змотати в клубочок яскраву пряжу. Розмір клубка з кожним разом може ставати все більшим і більшим. Не забудьте повідомити їй, що цей клубочок чарівний – забирає смуток, печаль, злість і образу, як тільки починаєш його змотувати, то відразу ж і заспокоюєшся.                           Розлучення батьків   ЖИТТЯ ДИТИНИ ПІСЛЯ РОЗЛУЧЕННЯ. ПОРАДИ БАТЬКАМ На цей допис мене надихнув фільм “Нелюбов”, 2017 року. Одразу скажу, фільм психологічно важкий... Про біль зраненої дівчини, що виросла в нелюбові і прагнула лише втекти від тиранічної матері. І, зрештою, втекла, завагітнівши і одружившись без любові... Фільм про життя 12-річного сина, яке перетворюється на ад. Тотальна байдужість від батьків та перспектива залишитися в інтернаті штовхають його на втечу з дому. Батьки лише на 2 день побачили втечу сина, бо зайняті своїм щасливим "буттям". Чим закінчилося - дивіться самі... Але без сліз дивитися цей фільм неможливо. Вкотре пересвідчуюся, якщо дорослі не беруть відповідальність за своє життя, не вирішують своїх психологічних проблем, то просто передають цей "тягар" дітям. А вони вже видираються з цього, як пощастить. Але часто НЕ щастить - дитина вибирає поведінку самознищення. (Суїцид, сексоголізм, алкоголь, наркотики та інші залежності). Бо має внутрішнє відчуття "я не цінний, я ніщо, краще мене б не було". Дорослі, щоб там не було між вами, а дитина не власність і не річ. Це не груша для биття, коли вам погано. Вона особистість, яка має право на життя і любов. Ви маєте право припуститися помилки, але дитина не зобов'язана відповідати за цю помилку. Для дитини батько й мати однаково любимі у глибині душі. Настільки, що це важко зрозуміти, але часто втеча з дому, брехня, злочини, хвороби, спроби суїциду - це приховане бажання дитини об'єднати своїх "дорослих" назад у одну сім'ю. Психіка дитини працює таким чином, що вона егоцентрична, вважає себе "винуватою", ставить собі запитання - “Що я зробила не так, що батьки розлучаються?” Так триває приблизно до підліткового віку і часом до повноліття, коли дитина вже спроможна аналізувати і сприймати інформацію більш об’єктивно. Тож дітям знову і знову потрібно пояснювати: ТВОЄЇ ПРОВИНИ ТУТ НЕМАЄ. І вчитися після розлучення ще краще спілкуватися та турбуватися за дитину разом, незважаючи на нову сім'ю або інші обставини. Якщо ви не в силах впоратися у цій складній ситуації, шукайте підтримку. Шукайте людей, що допоможуть дитині відновити її особистісну цінність, незалежно разом батьки чи розлучилися. Шукайте підтримку та допомогу для себе. Адже, щоб виховати щасливих дітей, ми самі маємо стати щасливими. Турбуйтеся про себе так, аби дитина не ставала вашою батарейкою, чи ще гірше - вашою "жилеткою" чи навіть "вашим ідеальним партнером". Отож коротко рекомендації батькам, що вирішили розлучитися: 1️⃣ Будьте чесні з дитиною, вона і без вас все знає, бо має вуха і серце. Якщо будете говорити неправду - це зруйнує довіру. 2️⃣ Про розлучення повідомляйте разом без зайвих деталей. Обійміть дитину та пообіцяйте і надалі любити її незалежно від обставин. 3️⃣ Не втягуйте дитину у конфлікти та суддівську роль. 4️⃣ Не перетягуйте дитину на свою сторону, "опоганюючи партнера". Тато формує образ майбутнього чоловіка донечки. Мама - образ майбутньої дружини хлопчика. Пам'ятайте про це. 5️⃣ Намагайтеся встановити дружні стосунки після розлучення. Щоб дитина могла бути і у тата і у мами. (Якщо це не приклади крайньої деструктивної сім'ї чи психопатії). 6️⃣ Сумлінно виконуйте свої обіцянки, бо дитина чекає та довіряє. Розлучення - це вже травмуючий досвід для дитини, тож не варто його погіршувати. 7️⃣ Підтримуйте віру дитини у перемогу добра над злом. Поясніть, що люди недосконалі і іноді важко розпізнати Любов у подружжі. Але запевніть у батьківській любові до дитини. Її ніколи ніщо не зруйнує і не применшить. 8️⃣ І пам'ятайте, діти - це дар, це наш шанс нарешті навчитися любити. Якщо будемо в контакті зі своєю" внутрішньою дитиною", будемо любити її, то і власних дітей навчимОся любити по-справжньому. Міцних обіймів всім!